В Україні зараз активно формується суспільство людей, які сповідують, так би мовити, правильну формулу успіху. Коли цей самий успіх базується не на принципі «перемога будь-якою ціною», а на нормальних людських цінностях. Тобто люди допомагають один одному розвиватися, діляться позитивним досвідом, своїм прикладом показують, як треба ставитись до справи, якою займаєшся. Власник компанії «Taryan», глава наглядової ради корпорації «Познякижитлобуд» – з таких. Артур Мхитарян вірить, що неповторні ідеї і професіоналізм – головні рушійні сили людства, а прогрес повинен зробити життя кожної людини більш комфортним, різнобічним таестетично насиченим.

У КИЄВІ – ЯК У МАЯМІ

– Одним з важливих моментів для будівництва є терміни виконання робіт. Наскільки успішно вдається вирішити цю проблему вашої компанії? І взагалі, як ви ставитесь до питання пунктуальності не тільки в будівництві, але і в житті?

– Як би не було дивно, але, напевно, жодна з відомих сучасних будівель в світі не була побудована точно в строк. Якось я мав справу з дубайською компанією, яка одним з козирів своєї репутації вважала те, що вони завжди дотримуються бюджету та дедлайнів. Коли я переглянув їх пропозицію, одразу ж стало зрозуміло,у чому секрет: дуже дорого і дуже довго, за рамками розумних меж.

У тих проектах, над якими я працюю разом з моєю командою, ми, звичайно, робимо все, що від нас залежить, щоб здати проект вчасно. Але в реальному житті іноді з’являються форс-мажори або питання, на які ми не можемо вплинути, пов’язані з політичною чи економічною ситуацією в країні. Зараз трохи легше, тому що в основному компанії будують за рахунок кредитних коштів, а не за рахунок грошей покупців. А коли є стабільне фінансування, дома не «зависають» на середині, тому що будівництво не залежить від швидкості та обсягів продажів.

Що стосується мене особисто, до всіх завдань я завжди ставлюсь дуже відповідально, однак пунктуальним бути  виходить не завжди. Тому у мене в машині завжди лежить  сувенір, який можна подарувати на початку зустрічі та позбавитись дискомфорту очікування.

– Цікаво, а Ви самі хотіли б спроектувати і побудувати будинок, який здивувало б оригінальністю форм, новими функціональними можливостями, зробити так – як наш архітектор Городецький, який в Будинку з химерами поєднав творчість з просуванням нового на той час матеріалу – бетону?

– На мій погляд, технологіями або дизайном в чистому вигляді в XXI столітті вже нікого не здивуєш. Те, на що я робив би ставку – поєднання технологій і емоцій, інновації та  life-style. Саме це я спробував реалізувати в проекті TSARSKY. Нашою головною метою було запропонувати людям певний спосіб життя, а не просто абонемент у фітнес-клуб або spa-салон.

У сучасному світі, де все робиш «на льоту», часто забуваєш про те, що іноді потрібно брати паузу, насолоджуватися моментом і робити щось особисто для себе. У TSARSKY можна провести вікенд всією сім’єю не гірше ніж на одному з європейських пляжних курортів: спорт, spa, басейн, з технологіями очистки як у королеви Швеції, і, що важливо, ніяких перельотів.

– Коли у вас з’явилася ідея створити такий проект?

– Під час навчання в Майамі, на MBA. З’явилась ідея, про яку я розповів фахівцям, яких «бачив» в цьому проекті, з різних куточків світу вони прилетіли до мене до Флориди, і все закрутилось. Перебуваючи в Америці, я відчував неймовірний контраст з Києвом, який не часто балує гарною погодою. А в Майамі завжди сонце, вода, гарячий пісок, у всіх чудовий настрій і немає ніяких проблем. Так з’явилася мрія створити клуб в центрі столиці України, щоб була можливість відчувати себе вдома, як в Майамі. Я давно вважаю, що хороша ідея коштує дорожче золота, нафти і навіть газу, і нам вдалося її знайти.

Спочатку ми з командою в онлайні обмінювалися найяскравішими пропозиціями, які ми знаходили в Європі і в Штатах, в розрізі відпочинку, спорту, їжі. А потім, в 2012 році, я повернувся до Києва і вже точно знав, чим буду займатися в найближчі кілька років. Для мене дуже важливо, що перший такий проект ми відкрили вдома. Але в наших планах створити аналогічні комплекси у десяти різних столицях світу, які можна буде відвідувати по одній клубній картці.

– Розкажіть, будь ласка, про інноваційні технології, які реалізовує ваша компанія? Чи всі вдається втілювати в життя?

– Перший проект компанії Taryan – це TSARSKY. Назва відповідає району, де він знаходиться – Царське село. Люди, які були в комплексі, відразу відзначають його технологічність та інноваційність. По кожному з напрямків, будь то тренажерний зал, spa або басейни, ми вибирали всі найсучасніші розробки, починаючи від концепту, закінчуючи обладнанням і матеріалами. Я сподіваюся, що клієнти це оцінять. Наприклад, є сніжна кімната, є кімната для професійних спортсменів, де можна регулювати рівень кисню, є тир, де крім звичайних мішеней, ще й великий інтерактивний екран з рухомими «поганими хлопцями» з відомих фільмів.

А якщо, скажімо, в суботу вранці ви не налаштовані на спорт, можна розслабитися в фіто-парку. Це моє улюблене місце в комплексі і нічого подібного в світі поки немає. Тут ростуть справжні тропічні дерева, літають райські птахи, а головне – 365 днів в році світить сонце. За вікном злива або сніг, а ви лежите з коктейлем на шезлонгу і отримуєте задоволення від життя.

ПРАВИЛЬНА КОМАНДА

– Ви народились у Єревані. Чи часто буваєте на батьківщині? І взагалі, що зараз пов’язує вас з Вірменією?

– Я думаю, що дім- там, де серце людини. Так вийшло, що все своє свідоме життя я провів у Києві, де у мене була перша любов, перша дружба, перші великі успіхи. Так що моє серце тут, у Києві, в Україні. І всі мої близькі люди також живуть тут. Що стосується Єревана, то часто там бувати не виходить, в останній раз – кілька років тому.

– А як ви ставитесь до тих подій, які сьогодні відбуваються в Україні? Яку роль, на вашу думку, має відігравати бізнес в такі непрості часи?

– Я думаю, за останні півроку українці продемонстрували просто неймовірну самоорганізацію і прагнення створювати своє майбутнє, а не чекати біля моря погоди. І бізнес, на мій погляд, теж повинен відігравати більш активну роль. Ще коли я навчався у Штатах на MBA, мені дуже сподобався там популярний термін «соціальний бізнесмен». Це людина, яка думає не тільки про свої особисті інтереси, а й про суспільство, в якому він живе. Я повністю згоден з одною простою істиною: стався до людей так, як хочеш, щоб вони ставились до тебе. Як кажуть: єдине, що потрібно для тріумфу зла, це щоб хороші люди нічого не робили. Я думаю, кожен з нас повинен робити все, що в його силах, щоб змінити ситуацію на краще.

У цьому контексті моя компанія Taryan займається створенням благодійного фонду. Ми хочемо запропонувати бізнесу та людям регулярно відраховувати певний відсоток від свого доходу на вирішення актуальних на сьогоднішній день проблем. Перші кошти у фонду з’являться завдяки проекту TSARSKY, ми щомісяця будемо перераховувати частину грошей від продажу клубних карт. Згідно нашої моделі, люди самі, в онлайні, братимуть соціальне або цивільне рішення – які з проблем потрібно усунути в першу чергу. Це буде прямим закликом до дії.

– Тобто люди будуть самостійно визначати, як потрібно витрачати бюджет фонду?

– Так. Ми плануємо виступати в ролі модераторів. Бюджет фонду буде видно на нашому сайті. Так само можна буде подивитися, що вийшло – фінансовий звіт та, як  саме була вирішена проблема. На мій погляд, українці довго не вірили в свої сили, не вірили в те, що від них дійсно залежить, як буде розвиватися країна. Сьогодні, коли ситуація змінилася, вважаю, що бізнес повинен допомогти людям стати ще більш активними. Тому дуже важливо, щоб саме люди розпоряджалися бюджетом, а не хтось третій.

– У кількох інтерв’ю ви говорили, що в житті корисно брати тайм-аут, щоб отримати нові емоції, сили для роботи. Зокрема, ви були на навчанні в США. До сих пір зберігаєте ті враження про «вільну країну»?

– Звичайно, думаю, що ці спогади в мене збережуться ще дуже довго. Коли я стояв у мантії та отримував диплом, просто не міг повірити, що все це відбувається зі мною насправді. MBA в США – моя давня мрія, але для її реалізації завжди не вистачало часу. Коли почалася стагнація, я вирішив скористатися затишшям в бізнесі і поїхав обирати університет. В цілому, для мене ці два роки зіграли величезну роль в плані особистісного зростання.

Розпорядок дня у мене був фантастичний. Вранці практично кожен день я займався йогою, нарешті добрався до книг, які завжди відкладав «на потім», розбирався у філософії з викладачем, а ввечері – бігав по узбережжю. Плюс, завдяки університету,  я зовсім під іншим кутом подивився на багато речей в бізнес-управлінні

– У США ви отримали ступінь магістра ділового адміністрування. Наскільки корисні ці знання?

– Однозначно корисні. Напевно, головне, що я виніс, це розуміння: якщо ти створюєш реальну цінність для суспільства, гроші прийдуть неминуче. Сьогодні для мене сенс підприємництва не в тому, щоб заробити, а в тому, щоб створити продукт, за який люди із задоволенням заплатять.

Якщо говорити про конкретні речі, які я дізнався на МВА і впроваджую у своїй компанії, це бізнес-моделювання та внутрішній маркетинг. Перше – вміння бачити і прораховувати різні сценарії, співвідносити ризики з можливим прибутком, і вибирати найвигідніший варіант. А друге – це правильне ставлення до своєї команди. Щоб люди дійсно працювали на компанію, а не мовчки виконували доручення, їх потрібно правильно мотивувати. І мова не просто про хорошу зарплатню, а про створення середовища, в якому людина буде відчувати, що це найкраще місце для його особистого зростання. Не можу похвалитися, що у мене в цьому сенсі все ідеально. Але я розумію, що це дуже важливо і намагаюся рухатися в цьому напрямку.

– А як ви підбираєте собі команду для реалізації поставлених цілей? На що в першу чергу звертаєте увагу?

– Всіх ключових менеджерів я підбираю особисто. Команда у нас дуже різноманітна. Це люди з різним «бекграундом» з України, ЄС, Вірменії та Штатів. Для мене найважливіше: які нові ідеї може привнести людина і наскільки довга дистанція між його пропозиціями і результатом. Я думаю, що співробітники повинні бути в душі в якійсь мірі підприємцями, тоді вони будуть працювати не в форматі «сказав-зробив», а дійсно розвивати бізнес. Як кажуть: менеджер намагається зробити так, щоб до нього не було претензій, а власник намагається зробити правильно. Так ось, я хочу, щоб в моїй команді люди не боялися брати на себе ризик і робити так, як вважають за потрібне, а не так, щоб їх залишили в спокої. Статисти, які ховаються в кабінетах за стопкою паперів табояться, щоб на них не звалилося якесь завдання, мені не цікаві. На старті у нас було більше міжнародних фахівців, але в процесі я зрозумів, що вони не досить добре розуміють наш ринок і часто їх пропозиції просто «не виносять» зустрічі з реальністю.

ЗВ’ЯЗОК З РЕАЛЬНІСТЮ

– Ще одним тайм-аутом стала участь в телевізійному проекті «Мільйонер. Життя спочатку », коли ви приїхали до Кременця з 200 гривнями в кишені, в плацкартному вагоні. Чи вважаєте ви цей досвід корисним?

– Ну, не сказав би, що це був тайм-аут, але це був дійсно відмінний досвід . Чомусь багато хто відмовлявся брати участь, і так вийшло, що я став одним з перших, хто погодився ризикнути. Суть шоу полягала в наступному: я мав без грошей і зв’язків за тиждень дсягти певного рівня в новому місті. Я думаю, що виходити за рамки своєї звичної «зони комфорту» – завжди корисно. Я давно хотів пожити на Західній Україні, мене завжди цікавили ці колоритні люди, які так відрізняються від киян. У підсумку, саме завдяки хорошим і добрим людям у мене вийшло знайти в Кременці роботу і житло. З деякими з них я підтримую стосунки й досі.

В цілому, для себе зробив висновок, що це помилка, коли говорять, що щастя не в грошах, а в їх кількості. У Кременці люди чітко розуміють, що вони заробляють гроші, щоб поліпшити своє життя, зробити його більш комфортним та зручним. А в Києві, як мені здається, часто втрачається з уваги той факт, що гроші це лише інструмент, а отже збільшення нулів на банківському рахунку стає самоціллю. Тобто гроші заробляють заради ще більших грошей, а не заради того, щоб стати щасливішими.

– Якщо звернутися до телевізійного проекту, скажімо так, з філософської точки зору: на ваш погляд, наскільки часто треба (і чи треба взагалі) заможним людям занурюватись у життя, де існують зовсім інші стандарти – роботи, дозвілля тощо?

– Я думаю, це міф про те, що заможні люди, скажімо так, в якийсь момент втрачають зв’язок з реальністю. По-перше, як правило, стан дається великими труднощами. За цей час ти встигаєш пройти всі сходинки: з самого низу до самого верху. По-друге, успішні люди не можуть дозволити собі закритися в своєму маленькому світі і не розуміти, що відбуватиметься навколо них. Як мінімум тому, що для того, щоб «вести» в бізнесі, потрібно чітко розуміти, чим живе суспільство. Так що, я думаю, тим, кому «корисно було б зануритися», – це вже не допоможе.

– Наскільки відомо з інформації в ЗМІ, в дитинстві ви хотіли стати мандрівником. Чи не шкодуєте, що стали саме тим, ким є зараз? Чи вистачає часу на хоча б часткове втілення мрії дитинства?

– Подорожі, технології і наука – це інтереси, які визначають те, чим я живу сьогодні. Поки це виражається у девелопменті, в тій сфері, де я можу бути максимально ефективним. Що ж стосується подорожей, я багато їжджу по світу, намагаюся знаходити нові ідеї та підходи, реалізовувати їх в своїх проектах в Україні. Якщо говорити про плани на майбутнє, не думаю, що я буду обмежуватися виключно девелопментом. Наприклад, у мене давно є ідеї для кількох IT-проектів. Взагалі-то, ми нашу Сонячну систему ще толком не роздивились, а це дрібна піщинка в одній з галактик. Звичайно, хотілося б бути причетним до нових відкриттів!